Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
КСУ визнав неконституційними положення частини третьої статті 307 КПК
Другий сенат Конституційного Суду України 17 червня 2020 року ухвалив рішення у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича, яким визнав неконституційними положення частини третьої статті 307 Кримінального процесуального кодексу України.
Автор клопотання стверджував, що передбачена окремими положеннями частини третьої статті 307 Кодексу заборона оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, порушує його конституційне право щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яке закріплене положеннями частини другої статті 55 Основного Закону України.
Конституційний Суд, ухвалюючи рішення, вказував на закріплені в Основному Законі України принципи верховенства права та захисту прав людини. До того ж, у нормах Конституції України визначено право особи на судовий захист, який передбачає не тільки можливість звернення особи до суду, а й, зокрема, право на обґрунтоване судове рішення, у тому числі можливість виправлення судової помилки судом другої інстанції. Апеляційний перегляд рішення, ухваленого судом першої інстанції, є важливим для утвердження та забезпечення прав і свобод людини, що, відповідно до частини першої статті 3 Конституції України, є головним обов’язком держави.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що реалізація конституційного права на судовий захист передбачає можливе оскарження в суді рішень і дій (бездіяльності) державних органів. Тому законодавець при встановленні системи судоустрою, процедури оскарження, підстав для скасування або зміни судових рішень судами вищих інстанцій має виходити з конституційних принципів і цінностей та відповідних міжнародних зобов’язань України, зокрема щодо ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина.
На переконання Конституційного Суду, право на судовий захист як гарантія захисту та поновлення системи прав і свобод знаходить вияв, коли через бездіяльність державних органів особа позбавлена доступу до суду. Звертаючись до уповноважених державних органів із заявою, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, особа очікує на захист своїх охоронюваних прав, свобод та законних інтересів. Відтак, брак судових гарантій у питанні початку кримінального провадження перешкоджає захисту її порушених прав, що закріплені у статті 55 Конституції України.
Отже, це означає, що встановлений законодавцем обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених державних органів має забезпечити ефективність судового контролю під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових інстанціях. Крім того, обсяг судового контролю за бездіяльністю слідчого чи прокурора у зв’язку з невнесенням відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання відповідної заяви має забезпечити особі можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй реальний доступ до судового захисту.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України постановив, що положення частини третьої статті 307 Кримінального процесуального кодексу України є обмеженням конституційного права на судовий захист стосовно гарантій на апеляційний перегляд справи, а отже, суперечать положенням частин першої, другої статті 3, частини першої статті 8, частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Визнані неконституційними положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Плескач у своїй конституційній скарзі також порушував питання щодо конституційності положень частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України. Однак, у цій частині Конституційний Суд закрив провадження на підставі пункту 4 статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» – неприйнятність конституційної скарги.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене.
Змінено вимоги до кандидатів в антикорупційні судді
18 червня 2020 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» щодо забезпечення суду приміщенням та інших питань роботи суду».
Законом створюються законодавчі передумови для забезпечення Вищого антикорупційного суду приміщеннями.
Так, Закон України «Про Вищий антикорупційний суд» доповнюється положенням, згідно з яким суд (проєкт № 3348) тримає право здійснювати управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
У частині другій статті 5 слова «строком на один рік без права переобрання слідчим суддею два роки поспіль» замінено словами «на строк не більше двох років і можуть бути переобрані повторно з особистої добровільної згоди судді».
Згідно із Законом, «на посаду судді Вищого антикорупційного суду громадянин України може бути призначений, якщо він не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше сім років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою, а також володіє знаннями та практичними навичками, необхідними для здійснення судочинства у справах щодо корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень».
Скасовується положення, яке не дозволяє бути призначеними суддями Вищого антикорупційного суду особам, які протягом останніх десяти років працювали в правоохоронних органах та прокуратурі, а також спрощуються вимоги до суддів першої інстанції – вони наближуються до вимог до суддів місцевих суддів.
Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Народні депутати внесли зміни до КУАП та ККУ
17 червня 2020 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».
Законом чинне законодавство України приводиться у відповідність із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року №2617-VІІІ (далі – Закон № 2617-VІІІ), який набирає чинності 1 липня 2020 року.
Для цього Законом внесено наступні зміни:
до статей 260, 266, 267 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме замінено слово «водій» на «особа що керує», виключено слова «транспортний засіб»;
до статей 368, 373, 374. 383, 387 Кримінального кодексу України та статей 3, 32, 33-1, 39-1, 100, 132, 170, 184, 199, 201, 244, 247, 284, 290, 303, 304, 305, 306, 307, 308, 212, 313,477, 478, 484, 489, 491, 493, 499, 503, 504, 509, 511, Кримінального процесуального кодексу України, а саме: впровадження терміну «дізнавач» та «дізнання», замінено слова «злочин» на «кримінальне правопорушення»;
до законодавчих актів України, серед яких: Виборчий кодекс України, Кодекс цивільного захисту України, Закони України «Про державний кордон України, «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про боротьбу з тероризмом», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про Національну поліцію» та інші нормативно-правові акти.
Цими змінами в тексті законів слово «злочин» замінюється словами «кримінальне правопорушення», слова «злочин невеликої тяжкості» замінюються словами «кримінальний проступок», слова «злочин середньої тяжкості» замінюються словами «не тяжкий злочин».
Законом також внесено редакційні зміни для досягнення відповідності визначених законодавчих актів до Закону 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».
Верховна Рада внесла зміни до Земельного кодексу
17 червня 2020 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо планування використання земель».
Законом врегульовуються питання встановлення меж громад; комплексного просторового планування територій громад, що скасовує необхідність розроблення декількох, споріднених за змістом, видів містобудівної документації та документації із землеустрою; унормування питань, пов’язаних із її затвердженням; нормування формування електронної картографічної основи для планування території; забезпечення реального зв’язку програм соціально-економічного розвитку із документацією із просторового планування, а також створення прозорого та неконфліктного механізму врахування громадських та приватних інтересів через прозорі громадські обговорення.
Положення Закону, зокрема, передбачають:
утворення громадами власних органів містобудування та архітектури, які зможуть встановлювати містобудівні умови та обмеження на всій території громади;
зміну цільового призначення землекористувачем земельних ділянок державної та комунальної власності у разі наявності будівлі, що перебуває у приватній власності землекористувача, а також у разі зміни цільового призначення земельних ділянок двох категорій, - земель житлової та громадської забудови та земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;
коригування функціональних зон, встановлених старими генеральними планами населених пунктів, за допомогою детальних планів території, за виключенням території парків, скверів, лісів та прибережних захисних смуг;
створення органами містобудування та архітектури служби замовника містобудівної документації;
зміну цільового призначення особливо цінних земель для розміщення об’єктів промисловості;
збереження існуючого порядку визначення зон охорони пам’яток культурної спадщини (за відповідною науково-проектною документацією);
уповноваження Кабінету Міністрів України затверджувати порядок використання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування розроблення комплексних планів;
встановлення перехідного періоду, протягом якого затвердження містобудівної документації, розроблення якої вже почалося до набрання чинності законом, здійснюється без дотримання встановлених цим законом вимог до її складу і змісту;
Законом також доповнено перелік вихідних даних, які зобов’язані отримувати розробники містобудівної документації даними про: об’єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам’ятки культурної спадщини, в тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території.
Законом врегульовано питання використання земель для сінокосіння, випасання худоби та заборони розорювання пасовищ.
Відповідні зміни внесено до Земельного і Водного кодексів, законів України «Про землеустрій», «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про Державний земельний кадастр», «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», «Про місцеве самоврядування в Україні», якими запроваджується можливість складання схем просторового планування території громади як інструменту комплексного управління у галузі використання земель громади, встановлення їх призначення, зонування території та визначення напрямів її збалансованого розвитку.
Законопроєкт про всеукраїнський референдум схвалено за основу
18 червня 2020 року Верховна Рада прийняла за основу проєкт Закону «Про народовладдя через всеукраїнський референдум».
Законопроєкт розроблено відповідно до вимог Конституції України з метою врегулювання правовідносин, пов’язаних з ініціюванням, призначенням (проголошенням), підготовкою, проведенням, встановленням результатів та правовими наслідками всеукраїнського референдуму.
Структурно законопроект складається з 131 статті та тринадцяти розділів: I. Загальні положення; II. Призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму; III. Організація та проведення всеукраїнського референдуму; IV. Комісії з всеукраїнського референдуму; V. Списки виборців; VI. Фінансове і матеріально-технічне забезпечення підготовки та проведення всеукраїнського референдуму; VII. Гарантії діяльності суб'єктів процесу всеукраїнського референдуму, міжнародних спостерігачів; VIII. Інформаційне забезпечення всеукраїнського референдуму; IX. Агітація всеукраїнського референдуму; X. Голосування та встановлення результатів всеукраїнського референдуму; XI. Правові наслідки всеукраїнського референдуму; XII. Оскарження порушень законодавства про всеукраїнський референдум; XIII. Прикінцеві положення.
Законопроєктом передбачаються такі види всеукраїнського референдуму за предметом: 1) затвердження закону про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII Конституції України; 2) вирішення питання загальнодержавного значення; 3) зміна території України; 4) втрата чинності законом України або окремими його положеннями.
Проєктом Закону пропонується розширити коло суб’єктів процесу референдуму, які реєструються у Центральній виборчій комісії як прихильники чи опоненти питання всеукраїнського референдуму. Ними можуть бути як політичні партії, так і громадські організації, відповідно зареєстровані у Центральній виборчій комісії. Це сприятиме посиленню легітимації рішень, прийнятих на всеукраїнському референдумі, зміцненню зв’язків інститутів громадянського суспільства з органами державної влади.
Проєктом пропонується запровадити електронні процедури під час організації та проведення всеукраїнського референдуму, в тому числі електронні голосування.
Для забезпечення організації і проведення всеукраїнського референдуму законопроектом передбачено створення автоматизованої інформаційно-аналітичної системи із забезпечення електронного голосування. Норми щодо введення процедур електронних голосувань мають набути чинності з початком роботи автоматизованої інформаційно-аналітичної системи щодо забезпечення електронного голосування після прийняття відповідного рішення Центральною виборчою комісією та його оприлюднення в газеті "Голос України" і на офіційному вебсайті Центральної виборчої комісії.
Задля гармонізації регулювання процедур підготовки і проведення виборів та референдумів в Україні положення законопроекту узгоджено з вимогами Виборчого кодексу 2019 року.
На реалізацію положень законопроекту передбачено внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, законів України «Про Конституційний Суд України», «Про запобігання корупції», «Про політичні партії в Україні», «Про Центральну виборчу комісію».
_03_03.png)
